Дорогий сябре Владиславе!
Надсилаю Вам фрагмент наукової праці, виданої у Львові в 1900 році, де згадуються князі Святополк-Четвертинські, - історія яких є свідченням давньої спільності шляхетських родів Білої, Червоної та Малої Русі.
З повагою, Ruthenian.
З книги: Розвідки про церковні відносини на Україні-Руси XVI-XVIII вв. - Львів, Наукове товариство імени Шевченка, 1900. (репринтне перевидання: Львів, товариство "Меморіал", 1991 р.) - 154 с.
Стор. 81: Володимир Антонович. Нарис становища православної церкви на Україні від половини XVII до кінця XVIII ст.:
Стор. 132 "Рід князів Четвертинських був найдавніший із князівських родів Великого Князівства Литовського; він, по родинним переказам, виводив початок свого походження від Володимира Святого. В кінці 17-го та на початку 18-го ст. це був єдиний князівський рід на Україні, котрого хоть одна гілка залишалась вірною православію. ... В кінці 17-го ст. одного представника роду - князя Гедеона, вибрано Луцьким єпископом і згодом Київським митрополитом. На початку 18-го ст. представниками православної гілки роду Четвертинських були князі Гаврило та Сильвестер, останній став чернцем і займав посаду ігумена в монастирі, заснованому його предками в містечку Стара Четверня".
(
нині, можливо, с. Четверня Старорудненської сільської ради Жлобинського району Гомельської області).В 1707 р. князя Сильвестра Святополка-Четвертинського вибрано єпископом єдиної на той час у межах Речі Посполитої православної єпархії - Білоруської.
Стор. 134-135 "Коли, після вибору Білоруським єпископом, князь Сильвестер Четвертинський появився в 1707 р. для посвячення в Києві, то митрополит додав до зароку, підписаного Четвертинським при висвяченні, обов'язок не розширяти своєї власті за межі Білоруської єпархії. Але виявилось, що виконання цієї частини зароку насправді неможливе; від'їжджаючи з Києва до Могилева, Сильвестер Четвертинський зупинився по дорозі в Слуцьку, тут він застав незгоду серед православного духовенства; частина духовних, боячися бурі від уніатів і католиків, і не бачучи можливості опиратися на власть Київського митрополита, зносини з котрим були ненаручні і небезпечні, заявила бажання признати над собою власть Білоруського єпископа. Інші члени духовенства, і на чолі їх архимандрит Йоасаф Лапіцький, противлячись цьому бажанню, стояли за підпорядкованість митрополиту; суперечка ставала чим раз живіша. ...
Незабаром суперечка викликала фактичну боротьбу: Білоруський єпископ [Четвертинський] почав висвячувати священиків і роздавати духовні посади в Слуцьку; архимандрит, а за ним і митрополит запротестували в окружних грамотах, заявляючи що розпорядження Сильвестра не значать нічого, і прокляли духовних, котрі признавали над собою його власть. Четвертинський відповів тим самим і скинув Йоасафа Лапіцького, іменувавши іншого чоловіка на його місце Слуцьким архімандритом. ... Архимандрит-же Лапіцький шукав оборони у властителя Слуцька - князя Найбурського та в його управляючих-шляхтичів... Суперечка затяглась на цілих 20 років і викликала розруху й анархію в тій частині Руси, де православіє було відносно менше знищено".
Language:
